Екранізувати класичні літературні твори важко. Не тільки тому, що до тебе це вже хтось робив і твою роботу завжди буде з чим порівняти. А й тому, що важко відчути і передати дух епохи не своєї країни. Адже кожен сприймає будь що через призму власної ідентичності та патріотизму.

Джо Райт замахнувся на російську літературу. Він показав своє бачення і посміявся як на мене. Бо «Анна Кареніна» схожа швидше на пародію твору, аніж на повноцінну його екранізацію. Картинка в цілому хороша, якісна дорога, професійна, але ідейно заповнена іронією і подекуди навіть глузуванням.

Подивившись «Анну Кареніну» в мене виникло відчуття надмірності. Забагато пафосу як на Льва Толстого. Джо Райт передав атмосферу царської Росії так, ніби вона десь в центрі Голівуду. Читаючи сам твір, я співчувала  Анні, а у фільмі її розпуста викликала відразу. Самого Кареніна, якщо чесно також важко було уявити Джудом Лоу. Та й взагалі, як можна зраджувати Джуду Лоу?!



Весь фільм виникало єдине запитання «чому?», адже він знятий так,  що для того хто роману не читав сюжет залишиться незрозумілим. Та  й всі актори не в образу але виглядають якимись неадекватними і надміру емоційними. Єдиним, хто дружить з здоровим глуздом був персонаж Левіна, який спокійно робив свою справу і в результаті добився бажаного.

Особливо хотілося б відзначити символічне гуляння Анни і Вронського в полі з гречкою. Красивий режисерський і операторський хід з глибоким підтекстом. Не знаю правда чи про цей підтекст здогадуються самі творці картини, адже «скочити в гречку» то швидше слов’янський афоризм, ну але факт залишається фактом.

Я ні в якому разі не засуджую Райта. Він дуже влучно передав надмірність епохи зі своєю показовістю, вживанням «маман, папан», світськістю. Але от якось «за країну образливо». Все-таки в Толстого все було якось коректніше.



 

Anna Karenina, Jude Law