Існують такі фільми про які хоч би й хотів, але не можеш сказати нічого доброго. Ну, скажімо, цьогорічна прем’єра - стрічка "Відьма" ( подекуди назву перекладають як "Злий"). Фільм малобюджетний, гра акторів залишає бажати кращого, сюжет – банальний. Класична історія в фільмі жахів: група підлітків в лісі шукає дім, в якому колись нібито жила відьма. Одні в історію вірять, інші скептично стверджують, що ні. Невіруючі помирають найшвидше, а ті, що вірили, до останнього борються зі злом. В загальному – якогось вагомого вкладу в історію кінематографу фільм не вніс, але й назвати його провальним також не можна, бувало і гірше. Але от як на якусь дипломну роботу студента-третьокурсника кінорежисури підходить повністю.
Режисер, Пітер Уінтер, напевно свято переконаний, що зняв фільм жахів. Можливо, для любителів людських м’ясорубок так воно і є. Але як на мене, найстрашнішим, що було у фільмі – це роль маленької дівчинки, котру відьма викрала заради якихось своїх окультних ритуалів. Дитина на відміну від своїх старших партнерів по фільму грала природно і дійсно моторошно.
Відсутність спецефектів у кінематографі для глядача 21 століття прирівнюється до простого набору кадрів. От не можемо ми повірити що створіння в гумовій масці, котре не літає, не дихає полум’ям, не вбиває поглядом – відьма. Єдине що могла робити ця істота магічного – це зникати і появлятися за спинами головних героїв. Трюк настільки банальний і заїжджений, що його використання в фільмі 2013 року, в часи розквіту комп’ютерної графіки, якщо чесно, трохи здивувало.