Вчора стрічкою Рідлі Скотта «Робін Гуд» відкрився 63-й Канський кінофестиваль. Від фільму, в якому оскароносці не тільки головні герої (Рассел Кроу та Кейт Бланшетт), але й продюсер та сценарист, завідомо очікуєш як найменше оригінальності. Проте глядачам доводиться в черговий раз переконатись, що оскарівське визнання – далеко не гарант високоякісного кіно.

За всю історію кінематографа ця легенда екранізувалась близько 30 разів. В такому разі завдання «віднайти якийсь новий ракурс в цій історії» (як схарактеризував в одному зі своїх інтерв’ю особливості сценарію цього фільму сам режисер) стає далеко не легким. Наштовхуючись на такі «пережовані» сюжети, автори фільмів як правило, чи змінюють все в історії до непізнаваності, чи, прилаштовуючись до смаків масового глядача, «апгрейдять» головних героїв до рівня супергероїв. Другим шляхом власне і почимчикував Рідлі Скотт і Ко. Так, у Робін Гуда та його «тусовки крутих лучників» класні костюми (нажаль дуже чистенькі в певних епізодах, коли багнюкою заляпані навіть верхні гілки на деревах) та круті вирази облич (не пригадаю, щоб вони демонстрували під час битви свою розгубленість чи страх – погодьтесь, такі відчуття присутні кожному воякові).

Як сказав Р. Кроу: «Я притримуюсь тієї точки зору, що якщо і варто знімати фільм про Робіна Гуда, то робити це треба з позиції, якщо б все, що ми бачили перед цим – неправда. Наш фільм має відрізнятись від усіх попередніх екранізацій».

І, варто відзначити, «Рассел Гуд» абсолютно не схожий на всіх своїх братів-попередників. Він значно виріс зі своїми альтруїстичними ідеями, і на екрані з’явився вже не добрий-дядько, який з луком в руках встановлює справедливість, вичищаючи кишені багатіїв. Образ хтивого крадія піднявся до рівня доленосного для країни політика, який повертає біднякам вже не мідяки, а ідеї свобод. Що ж, демократична сучасність диктує нові цінності: головний герой часто повторює пророцтво «вставай і змагайся знову, поки левами не стануть агнці». От і маємо в результаті фільм про революцію, яку здійснив могутній одинак в компанії зі своєю коханою. За ради цього меседжу про соціальні вольності навіть події змістили в часі, так що сюжет розгортається між 1199 роком (смертю короля Річарда) та підписанням Хартії вольностей в 1215 році. Власне її прийняттю ми всі і маємо щиро подякувати новоспеченому Супер-Гуду.

Одним словом, Робін Гуд-2010 – це вже не романтична легенда, а масштабний епос про крутого вояка, який «косив» від служби в армії, яка в той час під знаменами короля Ричарда, вирішувала стосунки з французами. У фільмі багато впізнаваних сюжетів, трюків, планів. Наприклад, у головного героя якийсь видатний батько, якого затравили королівські опричники (такий собі середньовічний дисидент), розумний старець, що жодного разу не помиляється у своїх судженнях та передбаченнях, мелодраматична одноманітність лінії кохання. Деякі критики відзначають надзвичайну подібність епізоду висадки з моря на десант союзників під час Другої Світової. Часто його називають другою частиною «Гладіатора» в обстановці Середньовіччя.

Виправданням до всієї ефектності фільму, яка була самоціллю для його творців, можуть стати часті непорозуміння на знімальному майданчику та надзвичайна загруженість багатьох його авторів. Наприклад режисер фільму сьогодні задіяний ледь не в 20 проектах, робота над жодним з котрих не спинялась.

Ледь не кожен в знімальній групі цього фільму має значну колекцію нагород, що підтверджують їх великий досвід. Проте цей фільм точно не займе чільне місце в фільмографії жодного з них. Для авторів стрічки головним стимулом для роботи стали забаганки масового глядача. Переглядаючи фільм і зустрічаючи раз у раз фразу «поки левами не стануть агнці», яку як девіз часто повторює головний герой, ловиш себе на думці, що насправді спостерігаєш за тим, як леви кінематографу (автори фільму) виглядають на екрані, як боязкі ягнята.

Нам же лишається чекати, поки справжні «царі кіно-лісу» в своїх нових стрічках повернуться до серйозних ролей, самовідданого виконання та свого справжнього професіоналізму.

Kairos