Задовго до вручення Оскара критики пророкували фільму тріумфальну перемогу мало не по всіх номінаціях, в яких він брав участь. На схожі думки наштовхували і «Золотий лев» - перемога на венеціанському кінофестивалі, і 4 «Золотих глобуса». Але, як кажуть «не так сталося, як гадалося», премія за кращий фільм року дісталася «темній конячці» цих «скачок», фільму «Зіткнення», а так добре пропіаріной «Горбатій горі» дісталися всього три Оскар - за кращий саундтрек, кращий сценарій і кращу режисуру (що, у принципі, теж не погано). Так що ж з себе представляє ця «по-справжньому голлівудська історія любові», як виразився Оуен Гляйберман з Entertainment Weekly. Спершу про сюжет.

США, штат Вайомінг, гаряче літо 60-х. Два молодих ковбоя у повному розквіті сил відправляються підзаробити - пасти овечок на Горбату гору. Балакучий Джек (Джейк Гиленхаал) і мовчун Енніс (Хіт Леджер) поступово знаходять спільну мову і ось в одну холодну і голодну ніч, коли з гір спустився туман, а самотні койоти завели свій пісню (пейзажі у фільми і справді багаті), підвипивші хлопці уляглися в одному наметі... і знайшли утіху в обіймах один одного. Але літо закінчується, пора повертати овечок і повертатися до звичного життя: Енніс одружуватися на своїй давній подружці, заводить купу дітей, а Джек знайомиться на родео з розумницею, спортсменкою і просто красунею, кращою дівчиною на весь штат Техас, теж одружується і теж стає татом. Здавалося б: почалося нове життя, але друзі всі ніяк не можуть забути один одного.

А ось тепер про сам фільм. Чесно кажучи, повністю згодна з рішенням жюрі Оскара: режисура не погана, але це далеко не кращий фільм року! Фільм, як відомо, знятий по новелі Анні Пру, надрукованої в газеті The New Yorker в 1997 році
Сценарист Даяна Оссана під час інтерв'ю сказала: «Розповідь настільки потрясла мене, що, читаючи її перед сном, я не могла утриматися від сліз». А я змогла! (Тут, звичайно, варто згадати, що я достатньо сентиментальна людина і ніколи не упускаю можливості поридати над якою-небудь більш-менш пристойною мелодрамою). Так от ця, так звана історія про велику і світлу, АБСОЛЮТНО мене не заділа! (Пустити сльозу можна максимум в кінці, коли вмирає один з героїв). Шкода, не читала розповідь, але фільм вийшов якийсь беземоціональний і нединамічний. У центрі ніби як два маргінальні образи геїв, яких не приймає їх час, але це теж абсолютно не відчувається. Вони чудово живуть сімейним життям, займають повноцінне місце в суспільстві, і страждання від розлуки ну ніяк не виражаються.

Так проходить двадцять років, впродовж яких Джек і Енніс періодично їздять на рибалку на Горбату гору і сумують з приводу того, що їм ніколи не бути разом... Але ж вони і не роблять для цього нічого! Вони навіть і суспільству толком не протистоять, тому що воно про теперішніх них не знає! При бажанні, хлопці могли б все поміняти, переїхати в інші міста, де до їх орієнтації не віднеслися б вже зовсім скептично, але не робили нічого! Не було і мінімальної спроби захистити «справжню і зворушливу любов»!

Навіть не знаю. Могла вийти дійсно сильна історія, а вийшло щось невиразне. Головна ідея, звичайно, зрозуміла, але чисто емпірично, на плотському рівні вона простежується вкрай слабо. Справжній смуток і безнадійність видно тільки в кінці. Один з хлопців гине, і другий позбавляється єдиної людини, яка знала і любила його справжнього, без маски «нормальної» орієнтації. Не думаю, що він відкрився б кому-небудь ще. Розведеному і самотньому, фактично без рідних і без друзів, йому залишається жити, прикидаючись, і згадувати Горбату гору. Можливо, це був єдиний психологічно і емоційно насичений епізод. Шкода, що весь фільм не вийшов таким.

Іва